Денис Шулік

Денис Шулік: «Ти маєш обов’язок перед державою і тому повинен його виконувати» 

Денис Шулік до повномасштабної війни працював учителем фізичної культури у КУ «Попаснянський ліцей №1» і тренером з баскетболу у КУ «Дитяча юнацько-спортивна школа». Але змінити свій цивільний образ життя на військовий змусила повномасштабна війна, а саме жага до захисту своєї держави.

Хлопець зазначає, що рішення про вступ до лав ЗСУ, можливо, було прийнято й емоційно, але у перші дні війни Україна потребувала людей, які негайно візьмуть до рук зброю і стануть на захист. Свій шлях воїна розпочав 6 березня – склав Військову присягу на вірність народу України – у 104-ому батальйоні територіальної оборони у 109-ій ОБрТрО на посаді стрілець-електрик.

Перший бойовий виїзд Дениса був на Яковлівку – дорога між Бахмутом і Сєвєродонецьком. А далі продовжив виконувати обов’язки у таких населених пунктах, як: Суха Балка, Бахмут і Соледар. Крім Донеччини, військовий боронив і рідний напрямок – Луганський. Брав участь у боях за Макіївку та Лиман.

Згадуючи свій досвід, військовослужбовець акцентує увагу на враженнях від того, на що справді здатна людина при екстремальних умовах на фронті. І стверджує, що людина може дійсно все витримати, маючи холодний розум і виконуючи чітко поставлені задачі.

«Коли ми отримали поранення, бачили поранених наших побратимів – ніхто не розгубився, не кинув, а навпаки допомагали один одному. Ми всі різні за віком, місцем проживання, але ми всі одне ціле, працюємо як один механізм, щоб досягли однієї мети – Перемоги!».

Денис Шулік мріє повернутися додому, на Луганщину, але, крім деокупації найважливішим є і питання відновлення рідного краю: «Хочеться для Луганщини швидкого відновлення після війни. Аби люди змогли повернутися у безпечні міста і не боялися, що ворог знову може напасти, і все повториться. Луганщина – це наш край, де ми народилися, прожили десятки років. Ми обов’язково переможемо, щоб повернутися додому»