Савич (Лук’яненко) Іван Савич

Видатний український письменник, викладач української літератури, ветеран Другої Світової війни, в’язень Сталінських таборів, талановитий перекладач, член Спілки письменників України, Почесний громадянин міста Старобільськ, занесений в енциклопедію «Народжені Україною».

Народився 19 січня 1914 р. в с. Савинки на Чернігівщині. Закінчив Харківський інститут журналістики та філологічний факультет Київського університету. Працював у редакції київської газети «Пролетарська правда», викладав українську літературу в Кременецькому та Старобільському вчительських інститутах, учителював на Донбасі.

Першу збірку поезій «З вічних джерел» видав 1957 р. Відтоді вийшли книги «Позивні з майбутнього» (1959), «Тяжіння земне» (1964), «Чистота» (1966), «Вічні джерела», «Щедрість» (1979), «Зірко моя вечорова» (1984), «Рубежі» (1989), «Незборима пам'ять» (1980) та ін.

У 1989 р. видав збірку поезій «Крізь полярні завої», написану в лабіринтах ГУЛАГУ,— про трагедію жертв сталінського деспотизму.

Остання збірка «Дивосвіт любові» побачила світ у 2000 році, в яку ввійшли ліричні рядки про кохання.

Помер Іван Савич 28 листопада 2000 року.

Основні здобутки:

Почесний громадянин міста Старобільськ.

Орден Вітчизняної війни 2-го ступеня.

Ювілейні медалі Другої Світової війни.