Олексій Біда 

Військовий Олексій Біда народився та виріс у Луганську. До 2014 року працював дизайнером та верстальником в газетах "Молодогвардієць", "Теленеделя", "Ярмарка", "Восточний кур'єр". У вільний від роботи час розвивав культурну ініціативу "Луганда". Влаштовував фестивалі, виставки, концерти, кінопокази, майстер-класи. Загалом було проведено близько 200 заходів.

Після полону Олексій в травні 2014 року як співорганізатор Громадського сектору Луганського Євромайдану виїхав в Київ. Рік волонтерив для ЗСУ. Допомогав луганцям, які були розкидані по різних підрозділах: Азов, Айдар, Луганськ-1 та інші.

У 2015 році чоловік створив та очолив Центр документування воєнних злочинів в УкраїнськіГельсінській спілці з прав людини. Олексій адвокатував створення державного підприємства “Український національний центр розбудови миру”. Після початку його роботи у грудні 2021 року перейшов працювати заступником директора з документування воєнних злочинів.

Розуміючи, що повномасштабне вторгнення неминуче,Олексій з 2020 року став резервістом сил ТРО. З 24 лютого 2022 року як командир відділення у складі 1 роти 130 батальйону ТРО охороняв Жулянський аеропорт, згодом брав участь у звільненні Ірпіня, півночі Харківщини (бої за Дементіївку).

Рік тому перейшов в батальйон спецпризначення "Дике поле". В складі підрозділу аеророзвідки "Дикі бджоли" 10 місяців нищив ворога на Луганщині в районі Червонопопівки на посаді командира відділення БПЛА.

Для Олексія Луганщина - це фронтір. Пограниччя різних культур та релігій, місце обміну, торгівлі та співпраці. Перехрестя кочовиків та осідлих. Територія зі знищеною історією та ідентичністю. Простір безмежних можливостей та втрачених надій.

Щодо Луганщини після Перемоги військовий зазначає: “Після перемоги на Луганщині доведеться багато працювати. Заміновані поля, знищені міста, випалені ліси, зламані люди та наслідки багаторічної пропаганди. Лише сильні духом наважаться сюди повернутися жити та працювати. Десятки років піде на відновлення інфраструктури, відбудову міст та повернення людей до свідомості. Фільм "Атлантида" показує це наочно”.